Новини Черкас

Від 2001 року у Моршині, що на Львівщині, працює санаторій (реабілітаційний центр) для ветеранів ОУН-УПА «Говерла».
   Ідею побудови цього санаторію висловив ще на початку 90-х голова Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА Михайло Зеленчук. Не просто було збудувати такий шикарний санаторій. Ветерани збирали гроші, допомогли українці з діаспори, і на завершення тодішній голова Львівської облдержадміністрації Михайло Гладій зорганізував голів адміністрацій інших шести областей України, які посприяли виділенню ще близько двох мільйонів гривень, щоб завершити будівництво та облаштувати санаторій, який одночасно може приймати до 80 чоловік.
    Згодом зародилася ідея увіковічнити пам’ять про усіх фундаторів будівництва, а їх понад 30 чоловік. Було розроблено  цілу композицію, в центрі якої постав портрет самого організатора спорудження «Говерли» Михайла Зеленчука.

Мені, як братчику братства ОУН-УПА від 2000 року, керівниця Черкаського відділення Братства Віра Борушевська  вже втретє надала можливість відпочити-пролікуватись в «Говерлі». Перші два рази у мене не виходило туди з’їздити. Хоча, у 2011 році ми з побратимами, представниками ГО «Воля ХХІ»там побували, як гості — з подарунками в їхній музей та бібліотеку.
  І, нарешті, цьогоріч, я туди вирушив вже за путівкою.
  Про сервіс та комфортність відпочинку розказувати не буду — він на гідному рівні: і харчування, і лікувальні процедури, умови проживання — все відповідно. Що казати — на три поверхи навіть ліфт, який працює безперешкодно!
  Персонал цього реабілітаційного центру вразив своєю доброзичливістю.
Гостинна регістратор пані Галина.
Лікар пан Олег — справжній послідовник Гіпократа
Господиня фізпроцедур — красуня Мар’янкаНе менш гарнюня — Марійка. Її господарство — ванни та інші гідрозадоволення.
Бібліотекарка та доглядачка місцевої каплиці та клубного приміщення, пані Ганна.

Словом, купа вражень. Загалом лише позитивних, приємних.
  На прощання я подарував в бібліотеку «Говерли» декілька книжок.
  Пізніш опишу про людей старшого покоління, які відпочивали в цому гостинному закладі.
Вольєри з оленями — через дорогу.
Поряд з «Говерлою» — пам’ятний знак героям УПА
та ось ця капличка…
Почесний громадянин Моршина…

 
У Моршині, в санаторії «Говерла» поряд з ветеранами-повстанцями тепер підліковуються й відпочивають наші герої-атошники. Про одного з них я вже  тут вже розповідав. Тепер розповім ще про тих, з ким подружився в «Говерлі».
 

Олег Николайчук зі Снятина, служив у 95-ій високомобільній десантно-штурмовій бригаді. За 6 місяців пройшов Савур-Могилу, Краматорськ, Дебальцеве, Лисичанськ, вщент розбиту сепаратистами Степанівку…
   Хлопця демобілізовано у зв’язку з хворобою. Під час знаходження в оточенні під Степанівкою у нього відкрилась виразка шлунку.
  Олег розповів, як важко було протягом минулого року: до липня воякам ні вдягнути гідного обмундирування, ні повноцінно попоїсти не було можливості. І лише пізніш, завдяки нашим волонтерам і обмундирувались достатньо гідно, і харчування стало повноцінним. Деякі бійці відгукувались, що навіть вдома так не харчувались. Тепер, каже Олег, навіть на 8-9 вояків є окрема мультиварка!
   А у зв’язку з тим, що у Олега відкрилась виразка, старшина його підрозділу (Олег йому дуже вдячний, але не став повідомляти його імені) поступив, як справжній «солдатський тато». Вивезти хворого не було жодної можливости. Старшина відкрив зачинений магазин і годував хворого кашками «Бистров». Після пробиття оточення, 3 дні Олег пробув у Слов’янську. Потім — госпіталь. Тепер ось путівку до «Говерли» отримав. Тут знаходитись ще зо 2 тижні. Але жде-недіждеться зустрічі з дружиною та півторарічною донечкою. Каже, їхав — ще повзала, а зараз вже бігає.

Василь  Герула — з Тисмениці. Боєць 25-ї аеромобільної бригади. Каже, що відвоював зовсім мало часу.  Будучи під Шахтарськом Василь під час ворожого обстрілу піднявся на дах одного з будинків, щоб більш точно визначити, звідки ведеться вогонь. За півтори хвилини отримав поранення з ворожого  підствольного гранатомета. Ліва сторона обличчя досі в стані оніміння, травмована ліва сторона шиї та плече. Контузія.
   Не любить розказувати про бойові дії. Дуже скупо розповів про себе. А на моє запитання, що найбільш запам’яталось, згадав, як до них у підрозділ призвалися двоє рідних братів і в перший же день одного з них було вбито. «Важко про це згадувати», — каже Василь, — «Давайте, друже, про щось інше: мирне, щасливе поговоримо…»
   І наші розмови точились про мирне й щасливе…